Присвятив половину життя тернопільській Ниві: Легендарний захисник про відданість клубу, викрадене авто та футбол свого часу
фото: ФК Нива Тернопіль
Ігор Біскуп – одна з найвідоміших постатей в історії тернопільської Ниви. Більшу частину своєї футбольної кар’єри він провів саме у цьому клубі, ставши справжнім символом команди для кількох поколінь уболівальників.
До Тернополя він прийшов ще зовсім молодим футболістом і залишався у Ниві майже до сорока років. За цей час Біскуп пережив з командою різні періоди – яскраві перемоги, складні сезони, матчі проти грандів та зміни епох у футболі.
Після завершення ігрової кар’єри Ігор Іванович не залишив футбол і продовжив працювати з молоддю, передаючи свій досвід новому поколінню. В ексклюзивному інтерв'ю для видання Конкурент.Футбол Біскуп згадав роки виступів за Ниву, пояснив, чому відмовлявся від переходів до інших клубів, розповів про футбол минулих років та поділився думками про майбутнє тернопільської команди.
– Розкажіть, що для вас означає Нива. Ви провели майже всю кар’єру в цьому клубі. Чи змінилося ваше ставлення до команди після завершення кар’єри?
– Звичайно, змінилося. Тому що тут пройшло фактично все моє футбольне життя. Я прийшов у Ниву, коли мені було 19 років, і залишався в команді майже до сорока. Був невеликий період – приблизно пів року – коли я не грав за Ниву, але загалом майже всю кар’єру провів саме тут. Після сорока років я теж залишився в клубі, але вже не як гравець. Тому можна сказати, що Нива – це пів мого життя.
Мене запросили до команди зовсім молодим. Клуб настільки мене захопив, що я став справжнім патріотом Ниви. Було багато запрошень з інших команд – з Дніпропетровська, Запоріжжя, Одеси. Кликали Дніпро, Металург, Чорноморець. Але я відмовлявся. У мене була велика прив’язаність до колективу і до вболівальників. Здавалося, що якщо я піду, то зраджу команду. Тому залишався. Чесно кажучи, я про це не шкодую.
Хоча один неприємний осад у мене залишився. Колись у Тернополі в мене просто з подвір’я викрали автомобіль. Машина була нова, їй навіть року не було. Ось такий випадок залишив певний осад. Але життя є життя – у кожного воно складається по-своєму.
Найголовніше, що я пережив багато емоцій – радість перемог, підтримку вболівальників. Ми дарували людям емоції, а вони вболівали за нас, приходили на стадіон, цікавилися командою.
– Ви згадали про колектив. Якою була команда в ті роки?
– У нас був дуже хороший колектив. Багато років ми грали практично одним складом – це був справжній кістяк команди. Можу назвати багатьох футболістів: Цісельський, Яворский, Венгринович, Мацюпа, Рудницький, Сухенко та інші. Через Ниву за мою кар’єру пройшло дуже багато гравців. Звичайно, хтось приходив, хтось ішов – це нормальний процес у футболі. Але кістяк команди довгий час залишався стабільним.
– Чи підтримуєте зараз зв’язок із колишніми партнерами по команді?
– Так, з багатьма. Наприклад, із Яворським ми навіть працюємо разом. Ми тренуємо дітей у Байковецькій громаді. Керівництво громади дало нам можливість працювати з дітьми, і ми намагаємося передавати їм свій досвід. Є багато здібних хлопців. Деякі вже грають за дублюючі склади різних клубів, наприкад у Шахтарі та Колосі.
Ми прищеплюємо дітям любов до футболу. Вони приходять із задоволенням, тренуються, а ми намагаємося показувати все не тільки словами, а й на практиці. Ми бігаємо разом з дітьми та показуєм те, що вміємо самі. Так легше сприймати. Завдяки керівництву громади маємо можливість займатися з дітьми. Для нас це важливо.
– Яким був футбол у ваші часи?
– У ті часи футбол був дуже цікавим. Було багато боротьби, азарту, спортивної злості. Гра була більш прямолінійною – команда намагалася йти вперед і забивати. Не було такого катання м’яча назад і поперек поля, як зараз іноді буває. Було більше чоловічого футболу – жорсткого, безкомпромісного. При цьому техніка у футболістів теж була хороша. Просто все поєднувалося – і техніка, і фізична підготовка, і характер.
– Як проходила підготовка команд у той час?
– Підготовка була дуже серйозна. Ми проводили по три тренування на день. Було кілька навчально-тренувальних зборів. Один збір проводили у Тернополі, інший – у Криму, в Ялті або Алушті, ще один – у Закарпатті. Іноді їздили на збори за кордон – у Болгарію або Словаччину. У ті часи кожна область хотіла мати сильну команду, тому створювалися відповідні умови.
– Якими були чемпіонати в той період?
– Дуже цікавими. Було багато команд. Я пам’ятаю сезон, коли їх було 27. Грали команди з усього Союзу – Донецьк, Горлівка, Жданов, кримські клуби. Чемпіонат був дуже конкурентним.
– Які матчі вам запам’яталися найбільше?
– Було багато пам’ятних ігор. Наприклад, ми проводили товариський матч із київським Динамо після того, як вони виграли Кубок володарів кубків. Стадіон був переповнений – люди сиділи навіть на деревах та кришах будинків. І ми тоді виграли 2:0.
Приїжджав до нас і московський спартак – ми грали з ними у Кубку СРСР. Стадіон був заповнений повністю. Було багато таких матчів. Це вже історія, але згадувати їх дуже приємно.
– Ви також працювали тренером Ниви. Наскільки складно було перейти від ролі гравця до ролі тренера?
– Для мене це не було дуже складно. Я добре знав тренувальний процес, розумів цикли підготовки – збори, тренування, відновлення. Але були інші проблеми – фінансові. Це був період після розпаду СРСР, коли було багато невизначеності. Зарплати часто затримувалися, у футболістів були сім’ї, діти. Довго на ентузіазмі грати важко. Тому деякі гравці йшли, а ті, хто приходив, не завжди відповідали рівню команди.
– Чи бачите ви перспективи, щоб Нива повернулася до УПЛ?
– Перспективу я бачу, але поки не бачу відповідних виконавців. Щоб команда грала в УПЛ, потрібні умови – бюджет, хороші футболісти, правильна підготовка. Потрібно проводити збори, підсилювати склад. Я двічі виводив Ниву з Другої ліги до Першої. Нічого надзвичайно складного в цьому немає – просто потрібна правильна організація.
– Яку пораду ви дали б молодим футболістам?
– Працювати. Труд ніколи не пропадає даремно. Якщо ти хороший футболіст і професійно ставишся до справи, то обов’язково заграєш – якщо не в одній команді, то в іншій. Футбол усе показує.
– Що для вас стало найбільшою гордістю у футбольній кар’єрі?
– Найбільша гордість – що я стільки років провів у Ниві. Що здоров’я дозволило грати так довго. Я вдячний усім тренерам, з якими працював: Євсєєнку, Прошкіну, Буряку, Ковтуну, Донцю, Павліченку та іншим. Вони довіряли мені, а значить – я, напевно, заслужив цю довіру.
Ігор Іванович провів за тернопільський клуб 575 матчів за всю кар'єру. На його рахунку 57 голів та 4 асисти. Після закінчення ігрової діяльності Біскуп двічі очолював Ниву, а також працював кілька разів асистентом тренера.
Читайте також:
Розкрито неочікувану проблему Луніна в Реалі
Український футболіст вписав своє ім’я в історію клубу США (+ВІДЕО)
Супряга може остаточно піти з Динамо: є зацікавлений клуб УПЛ
В Атлетіко поставили крапку в історії з можливим відходом Грізманна
