Український колекціонер Роман Бортнік у Канаді – про 400 футболок за 20 років, найдорожчу покупку та рідкісний експонат за 10 євро
фото: колаж Конкурент.Футбол
Роман Бортнік уже близько 20 років збирає футбольні футболки. Колекціонер, який нині живе в Канаді, зосередився передусім на київському Динамо та збірній України, але у його колекції є й унікальні речі, пов'язані з українськими футболістами за кордоном. За цей час він зібрав близько 350–400 футболок, а деякі експонати діставалися йому за лічені євро, тоді як за інші доводилося платити сотні доларів.
В ексклюзивному інтерв'ю для видання Конкурент.Футбол Бортнік розповів, з чого почалося його захоплення, як йому вдається знаходити рідкісні футболки та перевіряти їхню справжність, а також про особливі експонати своєї колекції. Він також пояснив, чому перестав просити футболки безпосередньо у гравців, пригадав футболку Андрія Шевченка з фіналу Ліги чемпіонів та розповів про найдорожчі й найдешевші придбання.
– Розкажіть, як ви почали збирати свою колекцію і чому вирішили колекціонувати саме футбольні футболки?
– Я футбол давно дуже дивлюся, в дитинстві, звичайно, займався футболом, і мені чомусь завжди було цікаво спостерігати за формою різних команд.
Я вже все-таки не молода людина і особливо пам'ятаю чорно-білий телевізор, дивишся і завжди було цікаво, який колір і так далі. Завжди я за цим слідкував. Потім, коли студентом вже був, завжди хотілося футболку київського Динамо (з дитинства уболіваю за киян) чи збірної, але завжди хотілося саме справжню футболку – таку, як у «Adidas», коли старі у Динамо Київ були, або там «Puma» у збірної.
На той час в нас не було фаншопів, чогось такого. На базарі це все продавалося, але було, звичайно, неоригінальне. Тож мені було нецікаво.
А потім вже дорослішим став, і в мене цей інтерес нікуди не пропадав. Я пам'ятаю, як я в Києві купив, коли вже з'явилися магазини, свою першу футболку Динамо у 2005 році.
Це просто була футболка «Adidas». Я купив домашній комплект, така з діагональною синьою смугою. Можна сказати, з того все почалося.
Вже тоді з'явився інтернет і так далі. Почав якось ритися, потім познайомився у соцмережах з людьми, і почав втілювати свою дитячу мрію. Почав купувати футболки, шукати і так далі.
Десь приблизно 20 років тому все отак от почалося. Потім познайомився з багатьма людьми, які також цим займаються. І почав збільшувати свою колекцію.
– Наразі ви знаєте, скільки у вас є футболок? Ви їх перераховуєте? Бо я так розумію, у вас вже досить велика колекція.
– Спочатку, коли все починається, то ти рахуєш кожну. Ти знаєш, скільки їх: 27, 38 і так далі. Але зараз я вам не скажу, скільки у мене футболок, бо те, що ви бачили, наприклад, в інстаграмі, – це, звичайно, не всі футболки, які є. Ну, плюс-мінус, я думаю, десь 350–400 в такому плані.
Я вже досить давно проживаю в Канаді, і в мене частина футболок займає всю кімнату. Але тут не всі, бо частина в Україні, у моїх рідних вдома.
Це теж займає там частину кімнати. Мама, звичайно, спочатку мене від цього відговорювала. Але мені це було цікаво, і воно все досі накопичується.
– А зараз ви продовжуєте поповнювати свою колекцію, навіть проживаючи у Канаді?
– Так, так. Якийсь час, якщо чесно, було не до цього. Коли почалася війна, я навіть на якийсь період зав'язав. Хоч я спілкувався з людьми, але не до цього було, бо рідні всі в Україні. Купувати футболки, робити якісь фотографії – це було не на часі...
Але було важко. Це як хвороба – від цього вже, мабуть, нікуди не дінешся. Бо все одно з тими людьми, з якими я давно спілкуюся в плані футболок, завжди контактували, підтримували одне одного.
І через якийсь період часу я вирішив, що мені це приносило і приносить задоволення. Тож, заповнив ті сезони, яких у мене не було. Я зв'язався зі знайомими, щоб допомогли знайти. Це стосується, в першу чергу, київського Динамо і збірної України. У мене пробудився інтерес.
Особливо він, скажімо, спалахнув, коли минулого літа наша збірна приїхала сюди на турнір Canadian Shield. Запросили на два матчі, вони якраз грали в Торонто. З'їздив на поєдинки, побачив нашу збірну, отримав футболки, підписи гравців..
Дуже приємно було, бо тут величезна діаспора проживає і проживала до війни, і зараз ще більше українців. Тобто на матчі ажіотаж був досить великий.
Особливо, звичайно, увага була в першу чергу на Шевченка, бо він теж прилітав як президент УАФ. Люди за ним бігали. Це було приємно бачити, але і було по ньому видно, що він трошки злився, бо це, може, було занадто вже. Але треба віддати йому належне – він нікому не відмовляв.
Та й хлопці в основному вели себе дуже адекватно по відношенню до вболівальників.
– А в плані логістики: ось як до вас добираються футболки? Ви ж їх з України замовляєте – це важко, довго чекати доводиться? Чи ви не лише з України замовляєте?
– Ні, в основному, в основному це з України. З України це навіть простіше, ніж з Європи, я не знаю чому. Як правило, хлопці відправляють «Укрпоштою». Досить швидко, десь за півтора-два тижні приїжджає футболка.
Чому плюс з України? Бо посилка чомусь, коли приходить з України, не має ніяких розтаможок і всього іншого. Приносять пакети прямо додому – і все. Тобто в плані логістики нормально.
Але буває з Європи, бо друзі живуть, то можуть дістати теж якусь футболку. Бо крім Динамо і збірної в мене ще є якась частина футболок з українськими гравцями, які грають за кордоном. Це не основне, та все ж трохи збираю.
У мене, наприклад, друг проживає в Португалії, інший – в Іспанії. Я теж іноді в колекцію наших гравців з Бенфіки та інших клубів купую.
Тому в плані логістики ніяких проблем немає. Єдине, що проблема, якщо це купівля зі Сполучених Штатів. Тоді проблема. Хоча, здавалося б, Канада і Сполучені Штати близько. Але з цією новою політикою Трампа і так далі, дуже великі податки і все інше. Тому, здавалося б, що найпростіше зі Штатів, а виходить, що зі Штатів – найскладніше.
– Ви коли обираєте, яку наступну футболку хочете собі купити, на що ви опираєтеся при виборі?
– У першу чергу на те, яких у мене футболок немає. Але оскільки в мене вже їх багато є, то щось таке цікаве знайти нелегко. Це якщо брати нові футболки, я маю на увазі сучасні сезони: цей сезон, минулий сезон і так далі.
По-перше, я просто так ніколи зразу футболку не купую – неважливо, вона мені сподобалася чи ні. З мого боку може це як і плюс, так і мінус. Мінус – бо поки ти шукаєш якісь докази оригінальності, її вже може хтось перехопити.
Але для мене важливо: я завжди стараюся шукати матчі того сезону, відео, фотографії. Бо самі розумієте, це сучасний світ і дуже багато чого, скажімо так, підробляється. Бо я вже за цей час розумію, які футболки більш рідкісні, а яких – дуже багато.
А ще такий принцип є: я не багата людина, тож ніколи не витрачаю величезні гроші. Тисячу, дві тисячі доларів – у мене такого немає. Я не засуджую людей, які витрачають багато. Проте собі не можу цього дозволити. І плюс я вважаю, що цікаво знайти щось хороше за адекватну ціну, а не віддати умовно купу грошей і за півроку назбирати багато речей. У мене такий підхід.
– Саме з огляду емоційної близькості: яка у вас найдорожча футболка в колекції?
– Дуже важко якусь одну сказати. У мене є декілька футболок Андрія Шевченка, які він мені особисто підписав у Торонто. Бо я до нього підходив, ми трошки поспілкувалися, розписався, сфотографувалися. Він так був здивований, запитав мене: «А чому так мало?», хоча в мене, мабуть, п'ять було: за Мілан, за київське Динамо.
Це, звичайно, ці футболки. Плюс якісь старі футболки київського Динамо і збірної України. Наприклад, у мене є футболка покійного Андрія Гусіна, в якій він саме грав.
– Як ви її дістали?
– Я вже досить великий період часу колекціонував футболки, мене знайомий зв'язав. Я спочатку не зрозумів, але потім з тою людиною я зустрічався особисто.
Це син колишнього гравця збірної росії. Він українського походження. Молодий хлопчина, може, йому гроші потрібні були, він якусь частину татових футболок продавав.
Ну і так ми зустрілися, побалакали. Я зразу зрозумів, що я за футболку тримаю в руках, і я купив її у сина колишнього гравця збірної росії.
Саме з того матчу у москві, де збірна росії та збірна України. Бо там, по-перше, це було видно по футболці, по-друге, вона була з довгим рукавом, як тоді. Гравець обмінявся після матчу з нашим Гусіним. І так вона потрапила до мене.
Я скажу ще раз: в Україні зараз з'явилося дуже багато людей, які мають гроші, вони інколи пропонують просто шалені якісь суми, але я просто відмовляюся, бо справа не в грошах.
– Наскільки часто до вас звертаються, що перекупити ваші експонати?
– Часто. Пропонують, причому досить немаленькі гроші. Але за той час, що я за кордоном проживаю, а це вже п'ять з лишнім років, я продав якихось пару футболок. Але такі – не дуже цікаві.
А якщо щось серйозне, футболки, якими я дорожу, питання про продаж не йде, принаймні зараз. Все може трапитися в житті, я це розумію.
Наприклад, знов-таки, до того самого турніру в Торонто в мене є футболка Іллі Забарного, в якій він грав. Це було його перше капітанство, саме та, що він був у першому таймі матчу з Новою Зеландією. Вона нова, але вона для мене дорога і я її не збираюся продавати або обмінювати.
Хоча, звичайно, більше цінуються старі футболки, якщо є докази, що гравець грав у ній, або вона брудна.
Єдине, про що я шкодую: я вже з 20 років не спілкуюся з футболістами на пряму, немає такого блату. Було би легше діставати футболки Я не знаю, чи я правий, чи ні, але в мене якось так склалося.
Зазвичай, спілкуюся з посередниками. Бо ви уявіть, скільки футболістам пишуть люди про футболки.
Я розумію, що в них немає часу всім відповідати. Дехто з моїх земляків мені і обіцяв футболку, але у кінці... Я не буду казати, хто це. Це гравець збірної, він обіцяв, але слова не дотримався.
Я після того і перестав писати. Через це, мабуть, якийсь такий осад розчарування залишився.
– Можливо, у вас є такий експонат, який ви, наприклад, дуже довго шукали і який важко було дістати?
– Є, звичайно, такі, що було дуже важко отримати. Деякі я так і не дістав – перехопили. Але, я думаю, для колекціонерів це нормальна історія, бо є ж інші люди, які теж стежать за цим всім.
У мене є футболка з першого чемпіонства Динамо. Це футболка фірми «Umbro», а у київського Динамо спонсором була знаменита компанія Lufthansa. Дуже я шукав таку, дуже. Я, якщо чесно, думав, що знайти буде нереально. Дуже довго я її шукав і зовсім випадково побачив таку футболку на платформі eBay у Франції.
Я одразу купив у людини. Пам'ятаю, як чекав, коли вона до мене приїде. Дуже радий був, коли відкрив пакет і потримав її в руках. Я чомусь дуже це запам'ятав.
Але, наприклад, є такі самі футболки жовтого кольору з тим самим спонсором. От її я так і не зміг знайти в колекцію, хоча один раз також на аукціоні майже виграва. Там буквально якісь хвилини лишалися, і хтось перебив і купив ту футболку.
Я пам'ятаю, що таке було розчарування. Вона мені ледь не снилася, та футболка. Але з часом я заспокоївся. Ну, немає в мене і немає, значить, є до чого прагнути. Мабуть, все, що ти хочеш в колекцію, знайти все-таки нереально.
Дуже ще хотілося футболку Андрія Шевченка, саме ігрову. Так довго шукав. Бо на той час, коли він грав у Мілані, там різниця була в футболках: ті, що продавалися в магазині, і ті, в яких грали гравці. Я пам'ятаю, що дуже радий був, коли знайшов першу таку футболку собі в колекцію.
Але потім – заспокоївся. Навіть не скажу зараз, скільки в мене футболок Шевченка. Мабуть, чотири-п'ять, може, шість.
Зараз люди мають можливість. Вони захотіли за короткий час зібрати і починають скупляти все підряд за величезні гроші. Ти навіть не встигаєш щось вихопити з цього інколи.
Але я скажу, до цього треба підходити з холодною головою. Бо в мене інколи там знайомі питають: «А жаба не душить, що перехопили?» Та ні, не душить. Бо за великим рахунком то, що я хотів колись, про що мріяв, я вже це все давним-давно зібрав. Можна тільки покращувати щось.
Я майже не спілкуюся з новими колекціонерами. Залишилися лише ті, хто починав приблизно зі мною, ми стараємося одне одному допомогти.
– Мабуть, з тим, що це зараз стало дуже трендовим колекції збирати, якось більше все-таки, як конкуренція сприймається?
– Мабуть, так, тут ви праві. Тому я, мабуть, більше спілкуюся з тими людьми, з якими починав 20 років тому спілкуватися.
Наприклад, я з людиною навіть не знайомий. Просто знаю, що є якийсь колекціонер, бачив його фотографії у Facebook чи Instagram. Розумію, що він досить потужний колекціонер, судячи з фотографій і так далі, але особисто з людиною не знайомий.
А бували такі випадки: людина мені просто пише: «Я в тебе куплю те-то й те-то, даю півтори тисячі». Мене це одразу відштовхує. Бо в першу чергу – треба поважати людей. Неважливо, скільки в тебе грошей і які можливості! Не завжди гроші все вирішують і треба старатися бути скромною, адекватною людиною і в колекціонуванні, і в житті.
Якщо б я це продавав, а не виставляв на сторінці, це інше питання. Якщо людина просто так пише…
Або зараз багато і молодих хлопців, яких називають між собою «колекціонери-попрошайки», що просять у футболістів футболки. От пише мені якийсь хлопчик, я не знаю, може, років 15–16: «Привіт, дядьку, я хочу в тебе обміняти ту футболку». Для мене це просто нонсенс. Що це за спілкування, що це за початок розмови? Я з такою людиною навіть спілкуватися не можу.
– Ви зазвичай щось відповідаєте на такі повідомлення?
– Дуже рідко. Просто коли інколи або немає настрою, або хочеться посміятися, то я щось можу написати, висловити свою думку, поставити на місце.
Може, інколи навіть різко це буває, хтось може на мене ображатися, але це вже справа людей. Я таке спілкування не розумію і ставлюся до нього, звичайно, не дуже.
– Чи є у вашій колекції футболка, за яку ви свого часу вважали, що переплатили, але зараз думаєте: добре, що я тоді це зробив?
– Так, сто відсотків є такі футболки. Є, наприклад, футболка київського Динамо 1998 року. Це зі знаменитого матчу з Баварією, півфінал Ліги чемпіонів. У мене є така ігрова футболка. Це було десь на початках, коли ціни на футболки вже починали зростати. Вона якось випадково, пам’ятаю, спливла, і я за неї тоді віддав дуже багато – зараз навіть не згадаю, мабуть, 500–600 доларів. А тоді, щоб ви розуміли, це було реально дуже дорого.
Потім я її отримав, подивився, сфотографував, десь у шафу сховав – і все. А потім думав: «Ну реально, що ти робиш? Куди такі гроші віддавати за футболку?» Я ходив і думав про це. Але з часом, повірте мені, ця футболка зараз коштує набагато дорожче, ніж я за неї віддав.
Знов-таки, є футболка київського Динамо 1997 року Андрія Гусіна. Це ігрова футболка з колекції, навіть є підтвердження – вона була в колекції колишнього гравця Ньюкасла. Я теж за неї дуже дорого заплатив і отримав. Потім знову думав: «Що ти робиш? Куди стільки грошей?». Але вона зараз коштує набагато, набагато більше.
Бо ці футболки топових років київського Динамо – 1997-го, 1998-го, 1999-го, особливо якщо це ігрові футболки, – зараз можуть коштувати тисячі доларів. Вони досить гарні, старі. Це все-таки топові сезони київського Динамо. І склад там топовий був. Оці футболки серед колекціонерів дуже цінуються.
– А зараз виникають моменти, коли ви думаєте: «Навіщо мені ще одна футболка в колекції?», але все одно її купуєте?
– Ну, такі моменти інколи виникають, не скажу, що дуже часто. У мене такі думки були в період, коли я трошки припинив колекціонування. Я себе заспокоював і думав, що на цьому покину.
А зараз, коли купуєш, інколи такі думки є: «Ну куди? Ну навіщо?» Але потім: «Ай, ні, все одно треба вже якось цей сезон закрити, треба і таку взяти, хай буде».
Єдине, що я стараюся зараз не робити. Раніше, коли тебе це все так поглинає, я вам уже казав, що в основному це Динамо, збірна України. І буває, що посеред сезону в команди, в першу чергу київського Динамо, змінюються спонсори. І виходить, що форма футболки одна й та сама. Просто з'являються якісь спонсори на спині, під номером, над номером. І по ходу сезону береш, береш, береш, а закінчується сезон – може бути п'ять-шість однакових футболок, просто з трохи іншим спонсором.
От зараз я від цього відійшов. Бо немає сенсу: в кінці сезону у тебе п'ять білих футболок і п'ять синіх, вони однакові. Тобто, по факту, це одна і та сама футболка, просто інший спонсор. Від цього я вже відійшов. Немає сенсу набирати купу однакових футболок, якщо між ними лише невелика різниця.
– Якби ви могли отримати будь-яку футболку в історії футболу, яка першою спала б вам на думку?
– Мені одразу прийшла в голову, коли я зрозумів, коли ви почали формулювати питання, одна річ. Хоча, якби я подумав, то, мабуть, іншу вибрав би.
Перша футболка, яка мені прийшла в голову, – це знов-таки повернемося до турніру збірної в Торонто. Я вам казав, що там була виставка. Там були досить серйозні футболки. А була одна футболка – прямо супер-крута. Її привіз Андрій Шевченко зі своєї особистої колекції.
А потім, коли спілкувався з людиною зі збірної, то дізнався, як їх везли, бо там були і Кубок УЄФА, який Шахтар виграв.
Я спочатку не зрозумів. Вона якась така брудненька, щось таке. Люди ходили, мацали руками, навіть не розуміли, що це за футболка. А я розумів. Це футболка, в якій він виграв Лігу чемпіонів, забив той знаменитий пенальті і так далі. А потім зрозумів, чому вона брудна – це плями від шампанського з роздягальні.
Оце дуже крута річ реально. Це футболка для музею. Ви уявіть: це футболка, в якій людина забила вирішальний пенальті і потім стала найкращим гравцем. Дуже-дуже серйозна річ. Я навіть не уявляю, скільки вона може коштувати. Але я думаю, що Андрій Миколайович її назавжди залишить як згадку для себе.
Мені просто трохи дивно було, як вона виставлялася – без жодної вітрини. Люди могли прийти, помацати її, потягнути, хоча це, по факту, музейна річ. От таку футболку я би дуже хотів. Але я розумів, що дістати її фактично нереально, і навіть не знаю, скільки вона могла б коштувати.
Якби я подумав, то, мабуть, щось інше вам сказав би. Це, мабуть, була б якась легендарна футболка Динамо 80-х, щось таке.
– Чи бачите ви момент, коли ваше колекціонування може коли-небудь завершитися? Чи все-таки дотримуєтеся думки, що це вже назавжди буде з вами?
– Поки що я не бачу, що я міг би там зупинитися.
Єдине, що я радий тому, що, як я вам казав раніше, стараюся в чомусь себе трохи обмежувати. Але щоб я міг собі сказати: «Стоп», і я зупинюся, – цього я не бачу.
З роками покупок, обмінів і так далі стає набагато менше. Бо ви самі розумієте: вже немає такого інтересу, і футболок уже багато яких є.
Але щоб я повністю зупинився… Я вже пробував зупинитися. Але мене на якийсь час вистачило. Потім я дуже швидко все наздогнав.
Тому я думаю, що навряд чи зупинюся, бо бажання є, мені це цікаво. Реально, мені подобається шукати якісь докази, відео, фото. Інколи це дуже важко знайти, особливо коли це якісь старі футболки. Якщо це сучасні футболки – проблем немає, бо зараз на багатьох сайтах клубів є фото, відео, і це все можна знайти.
Але інколи, я вам скажу, і з новими важко. Просто для прикладу. У мене є футболка київського Динамо минулого сезону. Досить відомий наш гравець в одному з матчів порвав футболку. Я дивився весь матч у записі. Я, мабуть, із третього, з четвертого разу вже плювався. Але потім я знайшов цей момент. Я прямо щасливий був, що нарешті знайшов епізод, де видно, що йому в одному з моментів рвуть футболку. Це дуже приємно.
Тому я вам кажу, що, окрім отримання самої футболки, мені ще цікаві самі пошуки якихось доказів і так далі.
– Ви розповідали, що заплатили 500–600 доларів за одну з футболок. Чи це найдорожчий експонат у вашій колекції?
– Так, по грошах це найдорожчий експонат у колекції. Хоча я ж кажу, що, на мою думку, у мене є крутіші футболки в колекції, але, як не дивно, я за них заплатив набагато менше. Але це чисто якийсь збіг обставин або везіння. Бо інколи таке буває, що люди не розуміють, що вони продають.
Таке буває нечасто – щоб можна було якусь реально дуже круту річ знайти, особливо останніми роками, за досить адекватні, скажімо, невеликі гроші.
Одну з футболок взагалі я знайшов на секонд-хенді за кордоном. Футболку київського Динамо, яка коштує величезних грошей, але ціна була, мабуть, 10–15 євро. Фактично безкоштовно.
Я радий і навіть пишаюся тим, що я ніколи не віддавав за футболки якісь шалені гроші. Надіюся, що ніколи не зроблю цього.
Повинен були в колекціонуванні здоровий глузд! Набагато цікавіше знайти класну річ за адекватні гроші, я так вважаю. Але при цьому, я зібрав, скажу скромно, досить непогану колекцію футболок Динамо та збірної.
– А подаровані футболки у вашій колекції є?
– Так, є. Знов-таки, я ж кажу, їх не так багато, але є такі, що інколи діставалися через знайомих від гравців. Але в мене інколи виникає думка комусь із гравців написати. Але в мене є якесь розчарування. Не хочу я людей турбувати. Хай краще грають у футбол, приносять результат у першу чергу збірній, своїм клубам.
А їхні футболки якось дістануться з часом, нічого страшного.
*Усі фото з особистого архіву Романа Бортніка
Читайте також:
Забарний отримав схвальні оцінки у Франції після матчу України з Угорщиною
Скандал у турецькому футболі: арбітра заарештували через підозри у договірних матчах
Гравець збірної України увірвався до топ-5 найдорожчих гравців чемпіонату Польщі
Гравці збірної України особисто поспілкувалися з фанатами після поразки від Угорщини (+ФОТО)
