Маріно Пушич: Коли я переходив у Шахтар, то одночасно вивчав і Барселону, і Лаціо
фото ФК Шахтар
Головний тренер Шахтаря дав велике інтерв'ю хорватсько-сербському телеканалу Arena Sport TV, у якому, зокрема, пригадав момент переходу з Феєнорда в Шахтар.
– Як ви зрозуміли, що перейти в Шахтар головним тренером буде правильним рішенням? Шахтар» – це клуб із Південно-Східної Європи, що завоював багато трофеїв. Як ви вирішили очолити команду, яка переживає складний період?
– Вирішальною була розмова з Дарійо Срною та Сергієм Палкіним, коли я відчув енергію, їхнє бачення: вони вивчали мене максимально, знали про мене все, дуже добре знали, як аргументувати, чому я – саме та людина, рішення для них. Та енергія, ті гарні емоції, той зв’язок, який я відчував із ними, були для мене дуже важливі, вирішальні для того, щоб ми зробили наступний крок.
– Наступним кроком, який ви згадали, є те, що ви вирішуєте сісти на тренерську лаву, коли наступним суперником є найбільший опонент у групі – Барселона. На той момент Шахтар знаходився в такому становищі, коли попередній тренер, якого звільняють, не домігся впевненої гри. І от ви сідаєте на лаву і одразу зустрічаєте вашого найбільшого суперника. Ви могли не брати на себе цю відповідальність, але чому взяли?
– По-перше, це частина мого характеру, мені подобаються виклики, і я їх не боюся, по-друге, я прошу і вимагаю від своєї команди грати сміливо, грати в атаці і не ховатися, тому повинен бути прикладом. Ось чому я це зробив.
– Можете коротко пояснити, як це виглядало, коли ви вели команду в атаку? Тоді Шахтар забив один гол у ворота Барселони, і у вас склалася особлива ситуація – ви грали від атаки, додали до гри свій голландський стиль.
– Це просто ДНК, я виріс у середовищі, де грали в красивий атакувальний, динамічний футбол. Потім це поглибилося і згодом розвинулося в Нідерландах, що мені допомогло. Я не хочу грати інакше, тому що як тренер я хочу насолоджуватися грою у футбол. Я думаю, що таким чином гравці також отримають задоволення від футболу, і я завжди хочу робити щось на максимальному рівні, давати щось красиве, щоб уболівальники бачили їхні здібності на полі, а для мене це все робиться через атакувальний футбол. Це не означає, що ми наївні, що пропускаємо багато голів. У інтерв’ю я сказав, що атакувальний футбол може вижити лише тоді, коли команда вміє добре захищатися, і це не означає, що ти захищаєшся на своїй половині, а означає, що ти захищаєшся високо на половині суперника, – і мені це подобається. Я люблю атакувати, пресингувати, бути активним та ініціативним у такій ситуації. Ситуація була такою, що ми брали більше й більше ініціативи, ми все краще й краще володіли м’ячем, ми більше й більше пресингували, ми грали якісніше й інтенсивніше. Коли ви відчуваєте, що суперник ламається, починається паніка, як це було в той момент, тому що ви також спостерігаєте за жестикуляцією на лаві суперника. Ми програли 1:2, погоджуюся, ми програли матч. Ви можете бути задоволені цією поразкою, але це також не є частиною мого характеру. Я думаю, що краще програти 1:5, ніж 0:1.
– Але ж з різниця голів...
– Яка різниця? Ти програв гру. Але я не збирався опускати руки. Оскільки я ще не знав певних моментів щодо складу команди, щодо окремих гравців, адже були зміни від часу останньої моєї зустрічі із Шахтарем, то у тій грі в мене просто була одна думка в голові: що ми можемо грати з вісьмома нападниками, з гравцями, які вміють йти до мети і щось створювати. Від лінії до лінії воріт на Олімпійському стадіоні в Барселоні, напевно, близько 40 метрів, я підійшов і запитав, яких нападників ми ще можемо залучити з лави запасних? Усі були здивовані. Сказали, що є ще один-двоє, але що з ними робити? Я відповів, щоб усі розминалися, усі будуть задіяні. Треба спробувати переломити гру, спробувати виграти, я мав відчуття, що ми можемо виграти на виїзді. Адже ми були дуже близькі, створювали моменти, ми були на фінальній стадії... Досі чую жарти з цього приводу. Можливо, це було трохи екстремально. Гра з вісьмома атакувальними гравцями не означає перемогу, але однаково робили все, щоб перемогти. Я мав враження, що ми могли взяти там очко. Я переконаний, що, якби гра тривала довше, ми б зробили це.
– Ви, хоча б несвідомо, дивилися на підсумкові результати матчу Феєнорд – Лаціо? Тим більше, що ви фактично готували роттердамську команду до цього поєдинку безпосередньо перед тим, як стати тренером Шахтаря?
– Звісно, дивився, і це було цікаво, тому що це була хаотична ситуація. У той момент, коли мені надійшла пропозиція від Шахтаря і постало питання про те, щоб стати тренером, я був на останніх приготуваннях до гри Феєнорда з Лаціо і одразу почав дивитися Барселону. Я стежив і за Барселоною і за Лаціо одночасно. Подвійна робота в той час, тому що зрештою я повинен був бути готовий до Барселони, а з іншого боку, я точно був готовий до Лаціо. Тож авжеж я спостерігав і спілкувався зі своїми колегами. Феєнорд завершив ту гру перемогою з рахунком 3:0 і грав дуже добре, чому я також був радий. Специфічна і дуже хаотична ситуація, яка забирала в мене багато часу, оскільки я стежив за двома різними супротивниками. Я не тренер, який зосереджується тільки на деталях, я дивлюся чотири, п’ять або навіть шість ігор, усі 90 хвилин, тому це забирає чимало часу.