Я вже на кордоні, а водій напився: Максим Пирогов – про найдивніший переїзд у кар’єрі, грузинський футбол та Німеччину
фото: колаж Конкурент.Футбол
Український півзахисник Максим Пирогов у своїй кар’єрі встиг пограти в Німеччині, Литві, Молдові, Україні, а у 2026 році перебрався до Грузії. Нині 29-річний футболіст захищає кольори Мешахте, за який виступає в чемпіонаті Грузії. Пирогов має значний досвід виступів у литовському чемпіонаті, де більшу частину кар’єри провів у Джюгасі та Судуві.
В ексклюзивному інтерв’ю для видання Конкурент.Футбол Максим розповів про складні переїзди, несподіваний епізод із поїздкою до білорусі напередодні повномасштабної війни, адаптацію в різних країнах, досвід у Кривбасі, період у Судуві та перші враження від грузинського футболу. Також футболіст пояснив, наскільки важливу роль у пошуку нового клубу відіграють агенти, і зізнався, про яке рішення у кар’єрі все ж шкодує.
– У вашій кар'єрі багато переїздів: Німеччина, Литва, Молдова, Україна, знову Литва і тепер Грузія. Який переїзд був психологічно найважчим – і чому?
– Кожен переїзд був по-своєму тяжкий. А я ще був у Білорусі. Коли розірвав контракт із Кривбасом, то отримав пропозицію поїхати туди. Це було якраз приблизно за місяць до початку війни. Мені набрали й сказали: «Приїжджай». Команда була на зборах у Бресті. Сказали: «Приїдь на кордон, тебе звідти заберуть».
Я приїхав, дзвоню, а мені говорять: «Водій напився, ми не зможемо тебе забрати». А я вже на кордоні. Ну, доїхав сам туди, з Божою допомогою. А коли почалася війна, то вже поїхав звідти в Литву.
– Коли ви вперше опинилися в Німеччині, що найбільше вразило вас у порівнянні з українським футболом – тренування, дисципліна, побут, ставлення до молодих футболістів?
– Коли поїхав до Німеччини, це був перший раз, коли я виїхав за кордон. Тому був вражений усім, що було навколо.
– У 2021 році ви повернулися в Україну й підписали контракт із Кривбасом. Це мав бути важливий крок у кар'єрі. Що тоді пішло не так, як очікували?
– Це звичайна справа в кар'єрі. Якщо кажуть, що не будеш грати, то треба якось домовлятися. Тому ми вирішили з директором, що треба піти кудись грати.
– Ви пережили ситуацію, коли після переходу в Кривбас довелося піти в оренду, а потім ще й були проблеми з травмою. Що в такі моменти важче – фізично відновитися чи психологічно не втратити віру в себе?
– Тут головне не втрачати віру в себе. У футболі бувають різні моменти, і треба їх проходити.
– У Судуві ви провели кілька сезонів. Чому саме цей період вийшов для вас таким стабільним?
– Судува була не першою командою, куди я поїхав із Білорусі. Був ще такий клуб, як Джюгас. Я з ними зв'язався і вже після приїзду почав працювати з ними. А після цього була Судува.
Не можу сказати, що я був на якомусь дуже високому рівні там. Просто там був дуже гарний колектив, гарні хлопці, гарне керівництво. А коли відчуваєш довіру, то й граєш розкутіше.
– Ви – опорний півзахисник. Для вас важливіше зробити 30 непомітних корисних дій чи віддати одну передачу, яку всі побачать у хайлайтах?
– Мені головне, щоб команда перемагала.
– Після кількох років у Литві ви у 2026 році опинилися в Грузії. Що стало головною причиною цього переходу і чим грузинський футбол відрізняється від литовського на футбольному полі?
– Спочатку я їхав в іншу команду, але не склалося. Покликав один тренер, я приїхав, а він робить вигляд, що дуже не знає мене. Цирк був якийсь, але є такі люди.
Але після я опинився тут. Значить, так було треба. У Грузії мені дуже подобається і футбол, і країна. Дуже гарна.
Якщо порівнювати футбол із Литвою, то мені здається, що тут трохи швидше все роблять, ніж там. Але я не можу сказати, що там щось слабше. Кожен чемпіонат по-своєму тяжкий.
– Ви вже грали у кількох країнах. Де, на вашу думку, футболісту найважче адаптуватися не до футболу, а саме до життя поза футбольним полем?
– Не знаю. Там, де я був, усюди життя було непогане. Але є друзі, які грали в Таджикистані, то сльози лилися кожен день.
– А щодо ваших знайомих у Таджикистані. Це вони розповідали, що там так погано?
– Там просто свої звичаї, вони дуже відрізняються від наших, тому і тяжко там облаштуватися.
– А ще розкажіть: от ви кажете, що дзвонили та домовлялися з певними клубами. Як це відбувалося? Ви пропонували себе як футболіста? Приїжджали на перегляд?
– Це по-різному буває. Десь із клубів дзвонять: «Зразу приїдь», десь хочуть подивитися. Але багато чого залежить від агента. Ну і від тебе самого, від того, де ти грав до цього.
– Чи є країна або клуб у вашій кар'єрі, куди ви повернулися б без жодних роздумів – не через гроші, а через людей і атмосферу?
– Напевно, до себе в районну команду із задоволенням.
– Якщо чесно подивитися на свою кар’єру сьогодні – є рішення, про яке шкодуєте і що б зробили інакше?
– Та я думаю, у кожного є такі рішення, про які він шкодує. Але то є досвід.
Додамо, Максим Пирогов виступає в Мешахте з зими 2026 року. На його рахунку 26 зіграних матчів.
Читайте також:
20-річний польський футболіст загинув у страшній ДТП: його авто перекинулося
Довбик зізнався, чому пропустить матчі збірної України
Дебют Лужного завершився поразкою: Збірна України U-19 поступилася Швеції (+ВІДЕО)