Любенович залишив грузинську Гагру: сербський тренер розповів про своє рішення та можливе повернення в Україну
фото: колаж Конкурент.Футбол
Желько Любенович припинив співпрацю з грузинською Гагрою. Сербський фахівець розповів, що сторони спокійно домовилися про припинення співпраці, без конфліктів і скандалів. Тепер тренер планує шукати нову роботу, а одним із варіантів для нього залишається повернення в Україну.
В ексклюзивному інтерв’ю для видання Конкурент.Футбол Любенович також згадав роботу в Минаї, яку назвав важливим етапом свого професійного становлення, розповів про українських футболістів у Гагрі, відмінності між українським і грузинським футболом та тиск на тренерів. Серб зізнався, що якби сьогодні отримав пропозицію з України, то із задоволенням повернувся б до роботи.
– Ви вже залишили Гагру, правильно?
– Так. Ми поговорили і вирішили припинити співпрацю. Жодного скандалу не було, все нормально. Як дорослі люди вирішили, що так буде найкраще для Гагри.
– Які у вас тепер плани? Поки залишитеся без роботи?
– План є – знайти роботу. Подивимося, скільки триватиме цей пошук.
– Ви майже рік працювали у Грузії. Як вам ця країна?
– Мені дуже подобається Грузія. Це дуже красива країна, і тут дуже комфортно працювати.
– Грузинський футбол сильно відрізняється від українського?
– Так, відрізняється. Тут більш технічний футбол. Грузини більше люблять грати з м’ячем, більше люблять працювати з м’ячем. В Україні футбол більш силовий, фізичний. У цьому є різниця між українським і грузинським футболом.
– Які особливості саме грузинського чемпіонату ви могли б відзначити за цей час?
– Тут немає явного фаворита. Кожна команда може перемогти кожну. Дуже цікаво, що практично в кожному турі трапляються несподівані результати.
До останнього туру завжди невідомо, хто вилетить, хто стане чемпіоном, а хто залишиться. Така сама ситуація була і минулого року, і цього сезону.
– У Гагрі працювали кілька українських футболістів. Чи допомагав їм ваш досвід роботи в Україні адаптуватися до грузинського футболу?
– Це допомагало і їм, і мені. Коли я прийшов, у команді був лише один українець – Скрипник. Потім узимку прийшли Воробей та Андрейчук, а влітку – Блізніченко. Загалом їх було четверо.
Мені справді набагато легше працювати з ними. Ми легше розуміємо одне одного, ніж з іншими іноземцями чи грузинами. Їм також приємно працювати зі мною, а мені – з ними. Тому, коли була можливість взяти українця, я завжди намагався підписати такого футболіста.
Тому й дійшли до цифри у чотири українці. Також у Гагрі є серб Арсич, якого я взяв у команду. Він теж, можна сказати, наполовину українець, тому що грав в Україні, у Чорноморці з Одеси. Його дівчина також українка і живе з ним у Грузії. Він розмовляє українською мовою, тому теж можна назвати його напівукраїнцем.
– Ви згадали, що за час вашої роботи до клубу прийшли троє українців. Наскільки легко їм було адаптуватися в Грузії?
– Дуже легко. У принципі, жодних проблем не було.
Особливо Блізніченко, який прийшов влітку. Він уже грав у Грузії, тому добре знав цей чемпіонат і вже до нього звик. Воробей раніше також грав у Гагрі, а потім повернувся до команди.
Тільки Андрейчук не мав досвіду грузинського футболу, але він дуже швидко адаптувався. Усі вони грали у мене, я на них розраховував, і вони показували достатньо хороший футбол.
– А які відмінності ви можете назвати між українськими та грузинськими футболістами?
– Різниця насамперед у характері. У грузинських футболістів дуже непростий характер. Але коли вже минув рік, я вивчив їхній характер і настільки до нього звик, що це стало для мене нормальним.
Через стільки часу роботи уже немає таких проблем, і з ними можна легко знайти спільну мову.
– Чи допоміг у Грузії ваш тренерський досвід в Україні та Сербії?
– Так. Мій перший досвід як головного тренера був в Україні, у Минаї. І цей досвід, який я отримав у Минаї, дуже допоміг мені в роботі у Грузії.
Якби цього досвіду не було, у мене, звичайно, були б проблеми. Зараз, через рік, я вже не той тренер, яким був у Минаї. Я вже зовсім інший тренер, набагато досвідченіший.
Цей досвід і постійна робота допомагають тренеру розвиватися.
– Чи можна сказати, що робота в Минаї стала найважливішою у вашому професійному становленні?
– Дійсно, робота в Минаї була моїм першим кроком. Я завжди буду вдячний усім керівникам Минаю, які дали мені цей шанс.
Якби я не отримав першого шансу як головний тренер, не знаю, як би далі склалася моя тренерська кар’єра і скільки б я чекав на цю можливість.
Тому я завжди буду це говорити. Дуже дякую людям у Минаї, які довірили мені та, скажімо так, відкрили тренерську дорогу.
– Якщо говорити про вашу тренерську кар’єру, чи є рішення, яке ви хотіли б змінити?
– Моє рішення прийняти роботу у Ворсклі, у Полтаві, на 17 днів – це, скажімо, моя помилка, яку я хотів би прибрати.
Якби сьогодні була така сама ситуація, я б не прийняв цю роботу.
– Чому так склалося, що у Ворсклі у вас не вийшло?
– Ви бачите, що зараз Ворскли вже не існує в тому вигляді. Тоді була дуже важка ситуація. Я подумав, що все буде добре, але насправді бачите, як усе закінчилося.
Просто була не та ситуація і не той час, коли потрібно було приймати цю команду.
– Які якості футболіста ви насамперед оцінюєте під час підбору гравців, окрім професійного рівня?
– Для мене на першому місці, коли ти ще не знаєш нового футболіста, важливі людські якості.
Для мене це дуже важливо. Якщо є можливість взяти футболіста на перегляд, спочатку його подивитися, познайомитися з ним – я це роблю. Людські якості для мене дуже важливі.
І, звичайно, футбольні якості: як він думає на полі та які рішення приймає.
Я дивлюся, чи зможе футболіст прогресувати, незалежно від того, у якій команді я працюю. Наприклад, коли я працював у Гагрі, то не брав футболіста лише для того, щоб він грав у Гагрі.
Я брав футболіста, в якому бачив потенціал піти далі та грати за команди, які виступають на вищому рівні.
– В Україні тренери часто стикаються з тиском керівництва та вболівальників. Чи був такий тиск у Грузії? Чи там усе спокійніше?
– Ні, тиск був. Тренерська робота така, що завжди є тиск. Якщо хтось збирається працювати тренером без тиску, він не зможе працювати. І це нормально.
Мені подобається саме ця робота, тому що головний тренер має відповідальність. Відповідальність за результат, відповідальність за футболістів. Саме через це я і почав працювати головним тренером.
Тому, повірте, якщо порівнювати Україну та Грузію, у Грузії тиск навіть більший. Якщо порівнювати Минай і Гагру, то в Гагрі тиск був більшим.
– Тобто ви вважаєте, що працювати у Грузії складніше, ніж в Україні?
– Складніше саме через характер, про який я сказав на початку. Але умови для роботи дуже хороші.
Стадіони, поля. Грузія – маленька країна, тому немає виїздів по 15–20 годин. Найдальший виїзд – у Батумі, приблизно п’ять годин.
Багато команд грає в Грузії, тому не потрібно долати великі відстані. У цьому плані працювати набагато легше.
– Чи хотіли б ви повернутися до роботи в Україні?
– Так, одразу. Я сумую за Україною. Для мене Україна як рідна країна, незважаючи на те, наскільки зараз важка ситуація через війну.
Я б одразу повернувся, якби була якась пропозиція. Якби була можливість, я б із радістю повернувся.
– Ви вже працювали в Україні після початку повномасштабної війни. Це не лякає вас?
– Я вже пройшов через це і в Сербії, і в Україні. Я працював, коли вже почалася війна, тому цього не боюся.
– Чи стежите за українським футболом?
– Кожних вихідних, коли є можливість, дивлюся чемпіонат України.
Мені здається, що певний спад усе-таки є. Рівень трохи знизився. Але завдяки таким командам, як Шахтар, Динамо, Полісся, Металіст, ЛНЗ, зараз і Харків, а також Зоря та Буковина, мені здається, що рівень потроху почав підніматися.
Потрібно просто потерпіти, поки закінчиться війна. Дай Боже, щоб це сталося вже скоро. Коли війна закінчиться, все піде на краще.
– Ви використовуєте для себе щось із тренерських рішень, які бачите в українському футболі? Можливо, є тренери, за якими особливо стежите?
– Я завжди це роблю. Ви навіть не уявляєте, але кожну гру, яку дивлюся, незалежно від того, це чемпіонат України чи європейський чемпіонат, я аналізую.
Я завжди дивлюся, спостерігаю за тактикою, за тренерами, за тим, як вони поводяться. Завжди вчуся. З кожної гри намагаюся щось для себе взяти.
Це може бути тактика, поведінка тренера. Я дивлюся, щоб не повторювати чужих помилок. Навіть інтерв’ю після матчів, які дають тренери, я теж аналізую. Усе це допомагає мені прогресувати.
Я завжди намагаюся розвиватися, дивлячись на чужі матчі.
– Як ви оцінювали свою роботу в Грузії? Чи отримували задоволення від роботи?
– Я рік тому, коли почав працювати в Гагрі, команда була на сьомій позиції, а завершила чемпіонат – на п'ятому місці. Це вперше за 22 роки в історії клубу. Цей результат мені і дав поштовх на наступний сезон. Окрім цього я дійшов з командою цієї кампанії до півфіналу Кубка Грузії.
Загалом, я задоволений своє роботою. У нас була серію цього чемпіонату з семи матчів без поразки поспіль і дві гри в кубку. Тобто дев'ять матчів – це хороший відрізок. Тому були й позитивні моменти, і ті, які не сильно мене тішили.
Ця робота мене дуже надихнула, як тренера.
Нагадаємо, Желько Любенович тренував кілька українських клубів: Минай, Ворсклу, а також був асистентом та скаутом у луганській Зорі. Гагру фахівець очолював з жовтня 2025 року по вересень 2026.
Читайте також:
Французький трансферний бум: Ліга 1 заробила рекордні гроші, а ПСЖ витратив найбільше
Голкіпер збірної України потрапив до рейтингу Forbes