Втрачений шанс в Динамо, вершина у Ниві та ранній фінал кар’єри: відверта історія Матвія Николайчука
фото: колаж Конкурент.Футбол
Футбольний шлях Матвія Николайчука – це історія про ранній злет, непрості рішення та нереалізовані можливості. У 90-х він був одним із тих гравців, які робили ім’я тернопільській Ниві та отримували шанс заявити про себе на найвищому рівні.
Його кар’єра могла скластися інакше: перехід до київського Динамо, виступи проти грандів українського футболу, варіанти за кордоном. Проте обставини, травми та вибір самого футболіста визначили інший шлях.
Сьогодні колишній півзахисник працює з дітьми в академії, передаючи їм власний досвід. В ексклюзивному інтерв’ю для видання Конкурент.Футбол він відверто розповів про свій шлях, помилки, найяскравіші моменти кар’єри та те, що відчуває, озираючись назад.
– Саме з Нивою Тернопіль у вас пов’язано найбільше спогадів. Чим цей період особливий для вас? Що для вас означає цей клуб?
– Це був дуже важливий етап у моїй кар’єрі. Коли у 18 років потрапляєш у Ниву, то завжди хочеться проявити себе, показати найкращі якості, очі горять, здається, що вже готовий грати на високому рівні. Але перехід із дитячого у дорослий футбол — непростий. Проте насправді ти ще не до кінця готовий ні фізично, ні психологічно.
Тренери це розуміли і поступово підводили молодих гравців до основи. Комусь вдається швидше – вже у 17–18 років, а комусь потрібен час на адаптацію і розуміння гри. Тоді рівень чемпіонату був досить високим.
Команда теж змінювалася: змінювалися тренери, приходили нові гравці. Спочатку був Колтун, потім Буряк, далі Яворський. Кожен приводив своїх футболістів, але водночас залишався кістяк із місцевих гравців, які віддали все своє життя за тернопільський клуб.
Було відчуття ейфорії: у 17 років потрапити в таку команду – це велика мотивація. Хотілося працювати, терпіти й чекати свого шансу.
Проте Ниву було зламано. Вона досить довго трималася у вищій лізі, але потім почалися фінансові проблеми. У західних областях багато команд від цього постраждали: і Буковина, і Волинь, і Прикарпаття. Багато клубів.
– Який момент у Ниві вважаєте піковим?
– Так вийшло, що мій піковий період і був уся кар’єра в Ниві. Навіть був короткий період, коли мене обрали капітаном, хоча, якщо чесно, на той момент я ще не був до цього готовий – ні ментально, ні за досвідом.
Пізніше капітанами ставали більш досвідчені гравці, справжні легенди клубу, такі як Біскуп, Яворський. Але той період для мене був дуже важливим.
Загалом я вважаю, що не реалізував себе як футболіст. Той пік був у мене в Ниві, а все, що було потім – неоднозначно. Та й завершив я рано – у 26 років. Тож, думаю, що на піку я й покинув футбол. Бо ще років 5 можна було грати.
– Який матч за Ниву запам’ятався найбільше?
– Матч проти Шахтаря. Була дуже цікава історія: один із поєдинків довелося перегравати через суддівську помилку – м’яч перетнув бокову лінію, а потім повернувся в поле, але гол зарахували. Тодішній президент Ниви – Коваль – зробив усе, щоб ми ще раз зіграли.
У підсумку матч переграли вже пізньої осені, навіть зі снігом, і ми виграли 2:0. Це була принципова перемога, яка запам’яталася надовго.
– Як відбувся ваш перехід у київське Динамо?
– Це була приємна несподіванка. Коли ти працюєш і віддаєшся на тренуваннях, тебе помічають. Були варіанти, зокрема із росії, я туди не пішов. Але врешті надійшло запрошення від тодішнього президента Динамо Київ Григорія Суркіса.
Я підписав на 3 роки контракт і опинився в команді, де пограв 3 місяці. Зараз розумію: треба було залишатися і боротися за місце, а не їхати в оренду до Чорноморця. Бо потім команду очолив Лобановський, і я вже не повернувся. Потрібно було залишатися навіть на заміні й доводити працею. У Динамо другий шанс отримати дуже складно.
– Де після Ниви вам було найкомфортніше?
– Комфортно було і в Чорноморці, і в Металурзі. Проте я там довго не був, а потім у клубах ще й почалися фінансові проблеми.
Попри все, були хороші тренери: Буряк, Павлов, цікавий тренувальний процес і хороше ставлення. Можна було дізнаватися багато нового та вдосконалюватися як футболіст.
– Чому, на вашу думку, не вдалося затриматися надовго в одному з цих клубів?
– Причини різні: десь фінансові проблеми, десь конкуренція. А, наприклад, у Маріуполі не склалися стосунки з наставником Миколою Павловим. Спершу було нормально, а потім наші погляди розійшлися. Якби показував стабільно високий результат – усе могло б скластися інакше.
– Хто з тренерів найбільше вплинув на вас?
– Усі по-своєму. Виділяти когось одного не зовсім правильно. Це були сильні фахівці, які зробили свій внесок у розвиток українського футболу і відомі навіть в Європі.
– Як виник варіант із Німеччиною? Це був ризик чи вимушений крок?
– Це вже був більше аматорський футбол після завершення професійної кар’єри. Хоча й отримував пропозиції поїхати в Казахстан, міг спробувати себе у луцькій Волині.
Але я хотів спробувати себе за кордоном. Допомогли знайомі перейти в Німеччину, і я там грав близько 7 років у різних командах.
– Наскільки складно було адаптуватися до футболу у Німеччині?
– У футбольному плані – ні, бо рівень був нижчий. Складніше було з мовою і менталітетом.
Якби, звісно, я переходив у якусь вищу лігу, то адаптація була б складнішою. А перейти з професійного футболу в аматорський – це не створило жодних проблем.
– Чи був шанс піднятися вище по лігах у Німеччині?
– У Німеччині багато залежить від агентів. Можливо, я й мав відповідний рівень, проте без агентів дуже складно пробитися на вищий рівень. Тим більше, що я був легіонером. А всі звикли, що легіонери мають бути сильнішими за місцевих.
Тому потрібен агент, який міг би допомогти реалізувати потенціал.
– Якщо озирнутися назад – чи є рішення, які ви б хотіли змінити у своїй кар'єрі?
– Воно то є, але вже зараз пізно про це говорити. Можливо, варто було спробувати, коли пропонували поїхати грати в росію. Тоді можна було б повернутися в Україну і знайти команду тут.
Але зараз зовсім інший час. І думати про це у теперішніх реаліях ніхто б навіть не став.
– Який клуб у кар’єрі залишив найсильніший слід?
– Кожен клуб по-своєму цікавий. Звісно, найбільше – Нива. Бо це мій перший професійний клуб, де все почалося. Гарно тоді було: і поле хороше, і результати позитивні. У ті часи ми приносили фанатам задоволення, і вболівальники з радістю ходили на матчі.
Тепер же хочеться, щоб Нива повернулася в УПЛ і знову грала у вищій лізі.
– Найсильніший суперник, проти якого ви грали?
– Проти Динамо Київ і Шахтаря. Там грали футболісти найвищого рівня.
– Найкращий партнер по команді?
– Якщо говорити про короткий період у Динамо, то це Андрій Шевченко. Уже тоді було видно його рівень — швидкість, мислення, націленість на ворота.
– Чому рано завершили кар’єру?
– Завершив у 26 років, хоча міг ще грати. Можливо, це було передчасне рішення.
– Наразі ви займаєтеся з дітьми у футбольній академії Чемпіон. Розкажіть, як вирішили стати тренером?
– Запросили спробувати працювати з дітьми. Спробував – сподобалося. Уже близько восьми років працюю в академії, передаю досвід.
Вважаю, що маю, що їм розповісти і показати. І хто хоче та працює – досягає результату.
Додамо, Матвій Николайчук пограв за низку український клубів: Нива Тернопіль (99 матчів, 8 голів та 2 асисти), Динамо Київ (3 матчі та 1 поєдинок за Динамо Київ-2), Чорноморець (37 матчів, 3 голи та 2 асисти), Металург Маріуполь (14 матчів), Прикарпаття (6 матчів, 1 гол та 1 асист) та Зірку (3 матчі, 1 асист). Окрім цього виступав у Німеччині (Haldensleber SC, MSV 90 Preussen, SV Waren 09).
Наразі 51-річний фахівець тренує дітей в академії Чемпіон (Тернопіль).
Читайте також:
Ребров опинився в підвішеному стані: пропозицій від клубів немає
Як оренда загартувала характер: Караващенко – про емоції після повернення до Кудрівки
Скандал у Барселоні: Ямаль накинувся на одноклубника після вильоту з ЛЧ