Мама Луніна: Інколи я вже навіть вмовляла його залишитись вдома

фото instagram lunin_andrey

Мама Андрія Луніна розповіла про те, яким був гравець збірної України в дитинстві.

«Він з дитинства був такий високий і набагато відрізнявся зростом від своїх однолітків. Його спочатку польовим гравцем спробували, але потім тренер Іван Васильович вирішив подивитися, як Андрій у воротах себе покаже. І тренеру, і Андрію сподобалось.

Ця дитина була... Є таке українське слово «вперта». Не в плані вперта, що неслухняна, а в плані, що він був цілеспрямований, такий трудяжка. Всі тренування проходили на відкритому повітрі. Інші дітки могли пропустити, бо дощ, вітер, сніг, жарко. Андрій – ні. Яка б не була погода. Інколи я вже навіть вмовляла його: «Синочку, побудь вдома, відпочинь сьогодні». Він каже: «Ні, мама, в мене тренування, і немає ніяких питань». Перші його кроки у футболі були поруч з нами. По суті в нього не було вихідних. Тиждень школа, тренування в місцевій ДЮСШ, вихідні – ми на «Арсенал» їдемо.

Андрій завжди працював більше, чим від нього вимагалося. От завжди. Він такий, що не може підвести команду, тренера. Він завжди хотів довести, що він вартує того, щоб йому довіряли. Він працює понад те, що від нього вимагається. Бо йому завжди здається, що він десь недопрацював.

Він не дозволяє собі давати слабинку. Це стосується і не тільки тренувального процесу. Режим, харчування, постійний контроль ваги, калорій, зайвого не можна з'їсти. Іноді своїй дитині дивуюся і ним захоплююсь, наскільки він вміє тримати себе постійно під контролем. Але він такий з дитинства. Якщо не можна, то не можна. Якщо треба такий режим, значить буде. У нього ніколи не було канікул, тому що постійно якісь переїзди, ігри, тренування. Він не дозволяв собі багато відпочивати, щоб не втрачати форму.

З першого по четвертий клас він ще й навчався на відмінно. У нас з ним була домовленість: прийшов зі школи, вивчив уроки, склав на завтра портфель, а далі вже футбол, м'ячик, тренування. Якщо не тренування, то це може бути футбол з однолітками або навіть зі старшими хлопцями, біля будинку.

Почались у хлопчиків комп'ютерні ігри. Йому, звичайно, також хотілося, тож ми купили йому комп'ютер. Андрій спробував ці ігри: «Класно, але це не моє». М'яч – і на двір. Живе спілкування для нього було найважливіше. Збирав біля себе хлопців з двору, всіх розставить, він на воротах. Інколи міг і польовим бути, але він сам в інтерв'ю говорив, що багато бігати він не любив. Тому позиція на воротах – це його».

Також Світлана пригадала, як її син переходив у Реал.

«Він з батьком спочатку їздив у Мадрид на перемовини. Ще не було підписання контракту, але він повернувся додому такий піднесений. Для нього – це якась казка, яка нібито вже втілюється, але він сам не може в це повірити. Був у стані такої ейфорії. Андрій одразу почав вчити іспанську. Його ніхто не примушував, ніхто не підказував. Він сам: «Мам, треба вчити». І впертість його навіть в цьому проявлялася. Через три місяці він говорив іспанською.

Для всього міста це була сенсація. Всі говорили, щоб передавала вітання: «Ми Андрія любимо, підтримуємо». У мене навіть була така смішна історія. Я навчалася в Полтаві у свій час, мої колеги, однокурсники по життю розійшлися, хто де як став працювати. Через багато років на одному із заходів випадково зустріла свого одногрупника. Він, побачивши моє прізвище на бейджику, довго мене дивився, а потім каже: «Поясни мені, а той хлопчик, який в «Реалі» Мадрид, він тобі хто?» Кажу: «Це мій син». І в нього така хвилинна пауза. Перепитує: «Так, ще раз?» Відповідаю: «Це мій син». Він: «Не може бути. Я хочу автограф». Звичайно, всі дуже за Андрійчика раділи. Навіть зараз, скільки людей, де я працюю, з ким по роботі спілкуюся, всі говорять: «Ти ж передавай привіт, ми за нього хвилюємося, кожну гру підтримуємо».

^{_{Джерело: Трибуна}}

Читайте також:

Мама Бражка: З моменту виклику в основну збірну багато чого змінилось в його житті

Екснаставник збірної Румунії розповів про слабке місце України

Полісся представило новий логотип та айдентику клубу (+Відео)